Навряд чи знайдеться людина, яка в своєму житті не мала справи з довіреністю, довіряючи комусь свої права та повноваження або ж будучи довіреною особою, але довіреність не настільки універсальний документ, як прийнято вважати, і існує ряд обмежень, в окремих випадках, коли довіреність не може бути видана. У статті 238 Цивільного кодексу України зазначено, по-перше, що представник (тобто довірена особа) може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє (довіритель), по-друге, представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва і нарешті, по-третє, представник не може вчиняти правочин, який відповідно з її змістом може бути здійснено тільки особисто тією особою, яку він представляє.

Розглянемо перелік дій, які вимагають особистої присутності довірителя, при здійсненні яких скористатися довіреністю ніяк неможна:

– складання заповіту;

– укладання шлюбного договору;

– укладання трудового договору;

– укладання договору довічного утримання.

Також, не можна видати довіреність на голосування на виборах, або відправити «за довіреністю» когось до суду або до слідчого як свідка, не можна за дорученням отримати паспорт громадянина, також довірена особа не може засідати і голосувати в раді директорів акціонерного товариства, оскільки згадана рада обирається колегіально і наділена рядом повноважень.

Нікчемною може бути визнана довіреність арбітражного керуючого третій особі на право розпорядження майном, тому ліцензія арбітражного керуючого наділяє його цим виключним правом. Також нікчемною може бути визнана довіреність на дарування майна, де не вказано що і кому дарується, або довіреність на усиновлення, довіреність на прийняття або відмова від спадщини.

Детальніше хотілося б зупинитися на такій довіреності, як довіреність фізичних осіб підприємців на ведення справ. Подібна довіреність суперечить самій суті підприємництва, здійснюваного самостійно і за умови державної реєстрації. Зайняття підприємництвом без державної реєстрації – порушення вимог частини 2 статті 50 Цивільного кодексу України, стосовно обов’язкової умови держ. реєстрації. Деякі дії підприємець безсумнівно може делегувати комусь, наприклад, отримання ліцензій, патентів, подання заяв, представництва в банківських установах і т.д., але не виключно на всю свою діяльність.

Аналогічна ситуація складається з довіреністю на оформлення одноразової допомоги при народженні дитини. В оформленні даної державної допомоги може бути відмовлено, так як порядок її надання передбачає особисту подачу документів в органи соціального захисту населення, що в більшості випадків стає перешкодою для отримання одноразової допомоги при народженні дитини.
Автор: Черноволова Елена